Виховний захід "Тарасова світлиця"

 
 Тарасова світлиця

В. Щороку ми проводимо шкільне шевченківське свято, щоб не просто вшанувати пам'ять геніального поета, а й відчути серцем його невмируще слово. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі жертовної любові до свого народу.

 














































В. 9 березня 1814 року в с. Моринцях, що на Київщині,  в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його прозвали в сім'ї малим приблудою.

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно».

В.

Цілий світ задивлений на Канів.
Дивне місто - що не говори!
Скільки чути Скільки чути - шириться осанна
З висоти Чернечої гори.
День у день
З висоти Чернечої гори. День у день З висоти Чернечої гори. День у день - хурделиця чи спека
З різних сіл, з містечок і країн
Йдуть до неї люди, наче в Мекку,
Йдуть з усього світу на поклін.
Йдуть, хоч стежка стелиться терново,
Йдуть і йдуть без ліку і числа,
Щоб вогнем Тарасового слова
Очищати душі і тіла.
З різних сіл, з містечок і країн Йдуть до неї люди, наче в Мекку, Йдуть з усього світу на поклін. Йдуть, хоч стежка стелиться терново, Йдуть і йдуть без ліку і числа, Щоб вогнем Тарасового слова Очищати душі і тіла. З різних сіл, з містечок і країн Йдуть до неї люди, наче в Мекку, Йдуть з усього світу на поклін. Йдуть, хоч стежка стелиться терново, Йдуть і йдуть без ліку і числа, Щоб вогнем Тарасового слова Очищати душі і тіла. Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.  Колисана ще з молодості літ, Це ти йому курличеш журавлина
Де над тополями - Чумацький шлях, Неначе його змордовано в зморі, З Дніпра лелієш, хатою в полях. Що упокоїв матір молоду. Та й наче вже спокутав гріх за волю, Муштрований в солдатському ряду. За крила взявши пензель і перо. Пора ж йому поставити хатину, Щоб вікнами дивилась на Дніпро. В благословеннім тім раю Брати і сестри, на рідню багаті, На долю не огнівались свою. На покуть слово ставить, слово-клич. Візьми його, народе, стань собою І сам себе в тім слові возвелич. Та не приспи те слово в сповитку, Хай буде їм високим заповітом, Насущним хлібом стане на віку. І запитає кожного колись, Чи не забув, з якої вийшов хати, Звідкіль дороги в світ позначились Над ставом чистим і прозорим Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем. В вінку терновім, боса на снігу... Втирала сльози, зронені завчасно. Бо світ цей—тлін... Одна душа жива! Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю. Моя порадонько святая! Моя ти доле молодая!                                                                                                                                                  
Витай зо мною і учи.
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
«Караюсь, мучуся, але не каюсь!»
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи.
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
«Караюсь, мучуся, але не каюсь!»
(Тихо звучить пісня «Думи мої»)
Освячене кріпацтвом визнання.
 Цікавитесь, який мав заробіток?
   Невже і ви не чуєте ніколи,
  Як плаче слово голосом його?         За гроші промовчав би—і живи.
        Шевченко і сьогодні наш сучасник,
        Бо з його болю починались ви.
        Політика, освячена царями,
        Бо з його болю починались ви.
        Політика, освячена царями,
        Бо з його болю починались ви.
        Політика, освячена царями, —
        Понівеч, зрадь, купи чи задуши!..
        Його життя написане сльозами,
        Що запеклися кров'ю на душі.
        У кожний звук, у кожний тон у слові
       Услухайтесь! Почуйте в його мові
       Те, що лікує, плаче й попелить.
       Почуйте серцем голос несхололий.
       Вдивітеся у змучене лице.
       Ви рідну мову чуєте у школі.
       А чим йому заплатите за це?
А земля, од ляку задубіла,
На вітрах крутилася скоріш.
Щулились дороги, мерзли хмари,
В сіру безвість зносило міста,
А дуби стругалися на мари,
На труну, на вію, на хреста.
Петербурзьким шляхом по коліна,
Грузнувши в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола
Хурдерляє хуга хуртовинна,
Засипає очі вщерть.
І біжить до сина Україна
Одганяти знавіснілу смерть.
Цілу ніч надворі виє хуга.
Плаче, деренчить в віконнім склі.
Ні дружини, ні дітей, ні друга—
А земля, од ляку задубіла,
На вітрах крутилася скоріш.
Щулились дороги, мерзли хмари,
В сіру безвість зносило міста,
А дуби стругалися на мари,
На труну, на вію, на хреста.
Петербурзьким шляхом по коліна,
Грузнувши в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола
Хурдерляє хуга хуртовинна,
Засипає очі вщерть.
І біжить до сина Україна
Одганяти знавіснілу смерть.
Цілу ніч надворі виє хуга.
Плаче, деренчить в віконнім склі.
Ні дружини, ні дітей, ні друга—
         Я душею билась в Рєпніній.
          А в засланні крила розкрилила
          Не скарає фельдфебель,
          Подібний лицем до царів.
         У реєстрах солдатських
Та предивні квітки,
Де нектар солоніший ропи.
Я—поет. Я — Шевченко.
Є пісня у серці моєму,
Недоспівана пісня,
Що ляже у інші серця,
Що на гімни обернеться,
Стане рядками в поеми,
Що ніколи не згине,
То оживає Канівська могила...
Безсила смерть, коли живуть слова,
І вічно житиме його поезій сила.
В розкриллях білих ста його томів,
Що зносили до сонця Україну,
Яку лиш він до слова розумів.
Він був поетом волі в час неволі,
Поетом доброти в засиллі зла
Була у нього незвичайна доля.
Та доля Україною була
Жива в святих своїх речах,
І ми, читая, оживаєм,
І чуєм Бога в небесах.
На убогу і світом забуту,
Щоб її до життя повернути,
Бог послав Кобзаря.
Йому доля судилась, як міг—
За пророцтво життям заплатити.
Потім знов для нащадків ожити.
Дивувати оновлений світ.
Нові вогні горять на небокраї,
Та в далеч з наймолодшими іде
Пророк зорі, що землю всю осяє.

Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
А мороз гострив свій білий ніж,

В.

Благословен той день і час,

1-й читець.

 Блаженна мріє, думонько-дитино.

 І зболеного кличеш, в переліт.

На теплі води, на вишневі зорі,

2-й читець.

Вже й час йому спочити на порозі,

Схиливши в тиші вдумливе чоло,

Шевченківські дні

Великий син єдиного народу

Бо вже доста був затриманий в дорозі

І довго дуже дома не було.

Давно вже визрів терен з того болю,

3-й читець.

І він летить на отчу Україну,

І щоб у тій маленькій благодаті,

4-й читець.

Будує хату з мрії голубої,

Сповий дітей вишневим первоцвітом,

5-й читець.

Бо прийде час - усіх покличе Мати

В.

В похилій хаті край села,

В. Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна була та наука. П'яниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав різками. Т. Шевченко не раз згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

В. Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

В. Невдовзі, після смерті матері, в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Доля.

Я — тиха Доля, доленька Тараса...

Співала «люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність,

Разом з Тарасом свічку їй несла.

Тихенько в бур'яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Я з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають...

Та дарма...

Нема стовпів. Лише дуби на чатах,

В. Він був свідомий своєї боротьби і своєї жертовності, адже обстоював Україну навіть перед самим Богом, ризикуючи втратити безсмертя власної душі.

Я так її, я так люблю

Тарас (звертаючись до Музи).

    

   В. Муза завжди була вірною Шевченкові. І коли він був солдатом, самотнім і, здається, забутим цілим світом, теж залишалася з ним. Сто віршів, сім поем, повісті, щоденник та ціла серія художніх картин створив Тарас у ті тяжкі роки.     

В. «Він був дуже ласкавий, м'який, наївно довірливий у ставленні до людей» (Катерина Юнге).

В. У серпні 1857 року. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю. Україна чекає на свого сина!

В. Вийшовши на волю, мріяв Тарас одружитися, обов'язково на бідній дівчині, кріпачці, мати сімейний затишок, дітей, оселитися в рідній Україні. Йому було лише 47 років.

       В. Та не судилося йому, великому й безсмертному, пізнати звичайне людське щастя. Випурхнуло воно з поетових рук сполоханою пташкою. Іронія долі? Так. Іронія долі... Та Шевченко не докоряв своїй долі.

Запитують у класі діти...

— Скажіть, письменник скільки заробля?

...Відкіль оця хвороба — все на світі

Ще змалечку підбити до рубля?!...

Урок. Шевченко. Не згаса вовіки

Отримав десять років заслання.

Його вінець—над золоті корони.

Задосить було муки і покар.

 Писати й малювати заборона—

Оце його був другий гонорар.

Не каявся. Писав і в казематах.

Відрікся від щедрот і нагород.

І не зважав на цензорів пихатих

Яка цензура викреслить народ?!      

А допити, а вічні протоколи?

Священна будь, невтолена жаго!

       А він згорів. І так бува не часто.

        Крізь чорноту минущих лихоліть

В. Росія, яка не лише живилася матеріальними цінностями колонізованих народів, а й привласнювала їхні кращі уми, як це сталося, наприклад, із талантами українців М. Гоголя, М. Глинки, В. Короленка, боялася Шевченка і мертвого.

В. Скульптор М. Микешин, автор пам'ятника на честь тисячоліття Росії, вніс прізвище Кобзаря у список осіб, які хотів зобразити на монументі, а потім навіть звернувся до царя з листом, у якому обґрунтував свій вибір Шевченкової кандидатури, що це геніальна людина.

В. Але цар викреслив прізвище Шевченка зі списку і висловив догану скульптору за «неуместность подобного непосредственного его обращения к царю».

Завірюха   стугоніла, вила,

Тільки гілка вишні на столі.

В. Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові. За своє життя Кобзар закохувався багато разів. Любили й Шевченка, але щоразу щось ставало на перешкоді одруженню. Оксану Коваленко розлучили з Тарасиком-кріпаком обставини. Вирвавшись на волю, Тарас не скоро повернувся у рідне село, а коли приїхав, Оксана вже була одруженою жінкою.

В. Побратися з Феодосією Кошицівною не дозволив батько дівчини. Варвара Рєпніна кохала Тараса, та він мав княжну лише за друга. На засланні зустрілася Шевченкові вродлива Забаржада, дитя іншої нації, інших законів, і знову про шлюб не могло бути й мови.

В. Обдарована Катерина Піунова була ще надто молода, щоб оцінити велич того, хто сватався до неї, а Ликера Полусмак за убогістю свого духа не збагнула, кого втрачає.

В. Були ще й інші освічені, розумні жінки- дворянки:  Закревська, Ускова, але їх зв'язував шлюб із законними чоловіками.  Була ще Харитина Довгополенківна, та любила вона не Шевченка. Так і не вдалося Тарасові стояти під вінцем у церкві з подругою на все життя.

Дівчина.

Я тебе чекала роки й роки.

Райдугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,

За твої огрознені слова.

      Я тебе в Закревській поманила,

В Забаржаді, смілій і тонкій.

Ні мотиль-актриса Піунова, -

Ні Ликери голуба мана

цвітом не зронилася в грозову

Душу вільну, збурену до дна.

Я б тобі схилилася на груди,

Замість терну розсівала мак.

Та мені зв'язали руки люди.

«Хай страждає,—кажуть,—треба так».

Хай у ньому сльози доспівають

В ненависть, в покару, у вогні

І мене, знеславлену, пускають,

Щоб ридали вірші по мені.

Я—Оксана, вічна твоя рана.

Журна вишня в золотих роях.

Я твоя надія і омана,

Іскра нероздмухана твоя.

Читець 1 (декламує уривок із вірша В. Коротша).

Я — Шевченко. Я вмер.

Я лежу на порозі майстерні,

І у мене в очах

Застигають блакитні вогні.

Я замовкнув сьогодні навік—

Академік із черні,

І уперше в житті

Стало дуже спокійно мені.

Не заб'є мене цар,

 На фельдфебеля схожий,

В каземати, у карцер

          Ніхто заточити не зможе.

Закреслять ім'я писарі.

В потаємних архівах

Убік відкладуть мою справу,

І мене відспівають

Серйозні кудлаті попи.

На могилі моїй

Проростуть ще небачені трави

Ніколи не дійде кінця.

В. 9 березня 1861 року Т.Г.Шевченку виповнилося 47 років. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Похований він був спочатку на Смоленському кладовищі у Петербурзі. У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій (нині Тара­совій) горі біля Канева. Так заповідав великий поет.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

(В. Симоненко)

В.

Чернечу гору зеленить трава.

Ведучий. Шануйте коми кожної пір'їну

В.

Жива душа поетова святая,

(Спочатку тихо, а потім голосніше звучить пісня «Думи мої, думи мої».)

То була дивовижна зоря:

В. Шевченко належить до тих рідкісних людей, які жили і діяли так, що після його смерті земне його життя і справи ще більше об’єдналися і стали вкрай небезпечними для ворогів України, яку він об'єднав своїм Словом, як месія свого народу.

І понині, коли у наш край

Гість далекий часом завітає,

«Хто живий тут?» — юрбу запитає,—

все принишкло, хоч тут умирай.

«Ми живі!» — наче гідність сама,

його постать вітає.

Ми живі! Цілий вік, сотню літ

Проти хвилі несем його ім'я,

Проти вітру кидаєм насіння,

А під косу кидаємо цвіт...

І співаєм його «Заповіт»

В поколіннях, у всіх поколіннях.

Читець 2 (декламує вірш М. Рильського «Пророк Зорі»)

З дитячих літ живе у серці він,

Як материнське слово незабутнє,

І тихо каже: знай, ти не один,

З тобою друг у дні щасливі й скрутні.

Його слова—мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає;

В свої обійми правда світова

Його, як сина, радісно приймає.

Коли в важких ти стомишся трудах

Чи закрадеться в душу сумнів чорний,

Згадай лише, який пройшов він шлях,

Який він був у бурях непоборний.

Він голос мав, як кари правий гнів.

Він голос мав, як пісня колискова

Із муки він народної розцвів,

Щоб людям радість розцвіла чудова

Зростає покоління молоде,

В. (декламує вірш М. Рильського «Сто років... ні!»).

Сто років... ні! Відколи люд живе,

І жито жовте, і волошки сині,

Відколи небо голубе пливе

На нашій, на зеленій Україні! —

В серцях плугатарів і ковалів,

В дівочій пісні, в пісні парубочій,

І там, де біль, і там, де правий гнів,

І там, де щастям променіють очі,

Найбільше там, де ж повстання пожар,

Найбільше там, де полум'я і порив,

Живе один з найбільших в світі творів —

Шевченка невмирущого «Кобзар».

В. Виходить, що поезія принесла йому одне лиш горе. Був би собі худо­жником - і все. Але Доля, як велика, непідступна і примхлива грішниця, всупереч бажанням зробила його Великим Поетом. Його читають, перекла­дають, ним захоплюються, друкують за кордоном.

В. Шевченко був посланий Богом на нашу землю, як Титан ідеї соборності України. Тому й ідемо до нього, щоб набратися наснаги до життя, віри в яснішу долю свою. І в такий час подумки говоримо Тарасу: «Ми чуємо тебе, Батьку, і через століття. Ти є сучасником кожного і нашого покоління».

В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
 Іду до нього до живого,
У всесвіт віршів і поем.

(Ю. Рибчинський).

Широковживані фразеологізми з біблійних текстів

За часів Адама . Так як Адам згідно біблійної історії був першою людиною, то даний вислів означає дуже віддалені часи, щось надзвичайно далеке, сива давнина.
Дерево пізнання добра і зла – це ще один образний вислів із перших сторінок Біблії. У книзі Буття, 3:1-7, говориться, що першим людям, Адамові і Єві, Бог дозволив споживати все, що було в раю, крім плодів одного дерева, яке росло посередині раю і називалося деревом пізнання добра і зла. Вони жили в раю, не турбуючись ні про їжу, ні про житло, ні про одяг. Вони були господарями раю і жили щасливо. Змій підмовив Єву, вона скуштувала заборонений плід і дала його Адамові. Коли вони порушили заборону,Бог змушений був вигнати їх з раю, тому що це було відкритим бунтом , який призвів до того, що всі люди стали жертвами першого непослуху і рабами гріха. Вислів дерево пізнання добра і зла вживається, коли потрібно попередити про можливість скоєння гріха.
Ще один образ із перших сторінок Біблії – дерево пізнання добра і зла. Адам і Єва жили в раю, не турбуючись ні про їжу, ні про одяг, ні про житло. Вони були господарями раю і жили щасливо. Перші люди мали доступ до всього, крім дерева пізнання добра і зла. Коли вони порушили заборону, Богові довелося вигнати їх із раю.
Скинути з себе ветхого Адама означає звільнитися від старих звичок, переродися. У біблійному контексті цей вираз означає духовно оновитися, перестати грішити. О.Білецький трансформує цей вислів наступним чином:  «…скинувши з своєї психіки «ветхого Адама», почати інакше, по-новому сприймати життя і відтворювати його у своїй свідомості».
У костюмі Єви – означає бути роздягненим не лише фізично, але й  оголеним духовно. Вислів походить з першої книги Біблії Буття (третій розділ), де розповідається, що до гріхопадіння Адам і Єва ходили без одягу і не соромилися. А коли згрішили, вони побачили, що голі, і сховалися від Бога. Майже всі «сюжетні повороти» цих біблійних оповідей стали крилатими словами,  відірвалися від старозавітної історії  і живуть у мовах багатьох народів світу як усталені мовні одиниці.
Едем це -  місце, де жили перші люди, створені Богом. Ця власна назва означає прекрасну землю, багату, щедру, розкішну. Існує багато синонімічних слів і висловів, співзвучних Едему: сади едемські, райські місця, рай…  На жаль, сьогодні слово Едем забруднюють, принижують, називаючи ним бари, ресторани, магазини і т.п., і це є святотатством по відношенню до Бога і до Його книги Біблії. Письменники  також часто вживають це слово чи синоніми його. Наприклад О.Гончар, використовуючи один із синонімів, пише: «Перетворите планету в смердючу клоаку чи збудуєте на ній рай земний – теж залежить від вас, самовпевнених нащадків Адама…»
«В поті чола свого їстимеш свій хліб», — сказав Господь Адаму перед вигнанням його з раю. Вислів у поті чола символізує важку працю, великі труднощі, повсякденну роботу і широко вживається як образний засіб. Олесь Гончар писав: «Рано, пізно – завжди побачите їх у полі – буйвола і чоловіка, з’єднаних в живу емблему віковічної людської праці. Ось він, трудяга з трудяг, згорблений, голоногий, запнутий рушником, ось про кого справді скажеш: в поті чола добуває свій хліб…»
Брат на брата. Цей вислів відводить нас до четвертого розділу книги Буття, де розповідається про те, як Каїн убив Авеля. Непорозуміння відбулося на підставі того, що Бог прийняв жертву Авеля (ягня) а жертву Каїна (плоди поля)  не прийняв. Авель зробив так, як повелів Бог, адже жертовне ягня вказувало на майбутнього Месію, тобто Ісуса Христа. Каїнами називають братовбивців, зрадників. Цей образ використав О. Ільченко: «Гострив (Мамай шаблюку), щодня,бо й тупив щодня, від каїнів усяких відбиваючись». Біблійну історію про Каїна переспівали у своїх творах Дж. Байрон (філософська драма «Каїн», І Франко (поема «Смерть Каїна») та ін. Ідею братовбивства використала Ольга Кобилянська у повісті «Земля».
Всесвітній потоп. У книзі Буття 6:11,12 записано:  «… і зіпнулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством. І бачив Бог землю, — і ось зіпнулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Люди настільки грішили, що навіть думки їхні були «зло повсякчасне» (Буття 6:5). Бог сказав до Ноя:«… Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі»(Буття 6:13). Вислів всесвітній потоп інколи вживається, коли йдеться про затоплення або сильну зливу.
Ноїв ковчег. Бог звелів Ноєві побудувати ковчег для тих людей, які відгукнуться на вістку застереження і будуть вірні Богові. Також у ковчег Ной мав узяти по парі «чистих» і по сім пар «нечистих» тварин. Сорок днів і ночей не переставав іти дощ. Всі люди загинули, окрім тих, що знаходилися в ковчезі (Ноя і його сім’ї). Згодом потомство Ноя заселило всю землю. Цю біблійну історію ілюструє картина італійського художника Джованні Бенедетто Кастільоне «Проходження звірів у Ноїв ковчег». Сьогодні фразеологізм Ноїв ковчег означає сховок від чогось недоброго, притулок, захист.
Вавилонське стовпотворінням. У стародавній Месопотамії ( сьогодні Ірак) було місто Вавилон, жителі якого після всесвітнього потопу вирішили прославити себе і без Божого благословення збудувати вежу аж до неба. Бог зупинив їхню роботу, змішавши мови будівничих, і вони перестали розуміти одні одних. За задумом Божим люди повинні були розселитися по всій землі. Бог змушений був втрутитися, так як вони ослухалися Його . Вислів вавилонське стовпотворіння вживається на позначення справи, яка не буде завершена, а також на позначення безладу, галасу, метушні.
Єгипетська неволя. У біблійній книзі Вихід розповідається про те, як євреї перебуваючи у єгипетському рабстві, виконували важку і виснажливу роботу, зазнаючи при цьому приниження. Фразеологізми єгипетська робота, єгипетська неволя у переносному значенні означають тяжку підневільну працю, рабство. Ось як використовує цей вислів у своєму творі Олесь Гончар: «Не тяжкість оцієї єгипетської роботи гнітить його, гнітить те, що за людину тебе не вважають». Бог наказав Мойсеєві вивести Свій народ  із рабства, але фараон відмовився їх відпустити. Тоді Бог наслав на Єгипет десять кар. Звідси появився інший фразеологізм єгипетські кари, який вживається для опису великих нещасть. Цей вислів використав Іван Франко в одному із своїх творів: «… поля незасіяні, мільйони голодного люду, голодний, чорний, плямистий тиф ф всі єгипетські кари мучать країну» (стаття «Лев Толстой»).
Голос волаючого в пустелі. У книзі пророка Ісаї, 40:3  написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед тобою дорогу твою приготує. Голос того, хто кличе: У пустині готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Ці слова були сказані про Івана Хрестителя, який прокладав дорогу для служіння Ісуса Христа (Мт.3:3, Мк.1:3, Лк. 3:4). У переносному значенні цей вислів вживається як даремний заклик, залишений без уваги, без відповіді.
Вовки в овечій шкурі. Цей вираз зафіксований у Євангелії від Матвія, 7:15: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині – хижі вовки ». Вовк в овечій шкурі – це заздрісна зла, жорстока  людина , що приховує свої хижі наміри під маскою порядності .
Закопати талант у землю. У Євангелії від Матвія, 25:14-30, знаходиться притча про чоловіка, якийсь поїхав у справах і доручив рабам оберігати його майно; одному рабу він дав п’ять талантів, другом – два, а третьому – один (талант – єврейська срібна монета). Раби, які отримали п’ять і два таланти, пустили їх у справу, а той, який отримав один талант, закопав його в землю, бо він боявся господаря. Коли повернувся їхній пан, він похвалив перших двох рабів за те, що вони використали таланти, і покарав раба, який не скористався можливістю збагатити господаря. Сьогодні цей вираз означає не лише не використання своїх фінансів, а й можливостей, здібностей, талантів, також втрату можливості догодити Богові, керівникові, батькам.
Юдин поцілунок. Цей вислів ми знаходимо в Євангеліях ( Мт.26:47-50, Мк.14:43-46, Лк. 22:47-48). Одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа був Юда Іскаріот. Будучи людиною заздрісною, жадібною, він продав свого вчителя за 30 срібних монет юдейському синедріону на тайній вечері. Ісус сказав: «Один із вас зрадить Мене», — і подав Юді шматок хліба. Він дав йому змогу покаятися, але Юда не залишив думки про зраду. Тоді Ісус промовив: «Що робиш – роби скоріше». Юда і тут не передумав, він побіг привести сторожу в сад, де молився Ісус з учнями. Юда підійшов до вчителя і поцілував Його. Ісуса взяла сторожа, Його засудили до смертної кари і розіп’яли. Тоді Юду розкаявся і повернув священикам срібняки, а потім пішов і повісився. У переносному значені Юда – зрадник, лицемір, «батько» усіх зрадників на землі. Юдин поцілунок – це вчинок людини облесливої , яка ставить на перше місце власні інтереси (стати одним із міністрів у земному царстві Христа, на яке він розраховував). Цей вислів стосується людей, які за дружбою приховують  справжню ворожість.
Крилатим став і вислів тридцять срібняків, які є символом ціни зради. Крилаті вислови, взяті із біблійних оповідей про Юду Іскаріота,вживаються як в розмовній мові, так і в художній літературі. Наприклад, в одному з творів М. Стельмаха читаємо: «Цьому нечестивцю і 30 срібляників не обтяжать ні кишені, ні совісті…»
Пов’язано із цими Біблійними подіями є також фразеологізм  таємна вечеря. Геніальний художник епохи Ренесансу Леонардо де Вінчі (1452 – 1519) створив картину, яка має назву «Таємна вечеря», власне, це стінний розпис у трапезній монастиря Санта-Марія  делле-Граціє, виконаний у 1495 – 1497рр. На ній зображена остання вечеря Ісуса Христа зі своїми учнями, саме ця мить, коли Ісус сказав слова: «Один із вас зрадить Мене». В образах апостолів, кожен з яких по-своєму реагує на слова Христа, Леонардо де Вінчі втілив різні людські характери і темпераменти. Драматичність задуму, сила відтворення людських характерів поставили цей розпис серед найвищих досягнень світового мистецтва. Вислів таємна вечеря став крилатим і вживається на позначення таємних зібрань, зустрічей людей, серед яких є не лише однодумці, але й відступники.
Іти на Голгофу. У Римській імперії часто засуджених до страти розпинали на хресті. Так було страчено Ісуса Христа на пагорбі біля Єрусалима на горі Голгофі (Мт.27:31-38). Саме туди привели Ісуса, Який ніс на Собі важкий хрест для власної страти. Тому вираз «іти на Голгофу» означає важку справу, страждання за когось чи щось.
Альфа і Омега. Альфа – перша, а омега – остання буква грецького алфавіту. Значення цього вислову означає початок і кінець. В Об’явлені святого Івана Богослова  (22:13) читаємо слова Ісуса Христа: «Я Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець»
У нашій сучасній лексиці є багато слів, народженою Біблією, іноді люди  про це навіть і не здогадуються. Так, наприклад, слово «хам» пішло від імені одного із Ноєвих синів, яких дуже непоштиво поставився до батька, чим накликав прокляття на свого сина Ханаана, родоначальника Ханаану і хананеян. Сучасне слово «хамство» стало позначати поведінку людей грубих, невихованих, нахабних і жорстоких.
Згодом це слово стали використовувати письменники в своїх творах. Ось як інтерпретує це слово Іван Гарасевич у своєму вірші «В народі кожному є Хам»

В народі кожному є Хам

Захований, укритий

Що все чека, щоб плюнуть в храм

Й священне осквернити .

Й бувають бурі навесні

В історії народів.

Виходить Хам наверх в ті дні

Й хрипить до світла : годі !

І почина страшний танець –

Танець наруги й злоби.

З добра, з краси він рве вінець,

З блюзнірством світло гнобить.

Не дай, Господь, у час такий

Родитися і жити .

А нам прийшлось. О Боже, мій!

Дай світло ще узріти !

Хай Хам пройде !

Хай щезне Хам

В проваллях, звідки знявся

Дай вздріти людям знову храм,

І знову в нім прослався !

Загальними стали також біблійні імена такі як Пилат, Юда, Ірод. Пилатами називають людей жорстоких і лицемірних, які в найтяжчу хвилину можуть допомогти, але «умивають руки». Іроди – це надзвичайно жорстокі люди, чистіше правителі, які заради себе  можуть переступити через життя невинних. Юди – люди заздрісні, жадібні і злі, а головне  — зрадники і лицеміри. Ким були ці біблійні персонажі і чому їхні імена стали негативно символічними? Пилат був кесарем і мав владу врятувати Ісуса від смертної кари, але він цього не зробив, «умив руки». Ірод наказав воїнам знищити усіх немовлят в околицях Вифлеєму, щоб вбити нового Ізраїльського царя – новонародженого Ісуса. Юда – один із дванадцятьох апостолів, за тридцять срібняків продав Ісуса.  П.Куліш використовує цей образ у романі «Чорна рада»: «Юда ти беззаконний!» Ці власні імена стали загальними на багатьох мовах світу.
Досить поширеним у сучасній лексиці є вираз «чаша терпіння» чи «гірка чаша». Ці слова також біблійного походження і зустрічаються у всіх Євангеліях. У Гетсиманському саду перед арештом Ісус Христос просить Бога відвернути від нього страшну чашу. У Єванглієї від Марка 14:35   перед цими словами написано: «Пройшовши трохи далі, Він припав до землі і почав молитись, щоб, якщо можливо, минула Його ця година». Тобто слово «чаша» є синонімічним до виразу «важка година», пов’язана із очікуванням зради, судилища і хресної смерті.
Сьогодні, можливо, найпоширенішими словами серед молоді є слова «крутий» або «круто». Дивно, але таке ж слово ми знаходимо у Біблії. У книзі пророка Єремія є слова: «Подивись на дорогу свою, у долині, чого ти наробила, пустотлива верблюдко, що крутиш дороги свої? » Подібне знаходимо у словах пророка Ісаї: «Дороги спокою не знають, і правосуддя немає на їхніх стежках, — вони покрутили собі свої стежки».Отже, від виразів «крутити стежку», «крутити дорогу » і пішло слово «крутий».  А «крутити стежку» означає не робити так як треба, як тобі вказують, як велить закон, а ухилятися від чогось, зокрема від велінь Божого закону. Пророк Ісая пише (55:7) «Хай безбожник покине дорогу свою, а крутій – свої задуми». Отже, у нас сформувався, так би мовити, портрет крутого. Це людина , яка ухиляється від дотримання моральних норм, Божих постанов і людських правил.

Вислів внести свою лепту вживають тоді, коли хочуть сказати: «Хоч мій внесок у загальну справу скромний, непомітний, але в нього вкладено максимум  можливостей праці й зусиль». Цей вислів взятий із Євангелій, де розповідається повчальна історія про те, як багачі гордовито кидали у скарбницю в Єрусалимському храмі великі золоті монети, але від цього вони не біднішали, бо це був для них дріб’язок. Бідна вдова поклала у скарбницю дві останні лепти (дрібні монети у стародавній Греції). Ісус Христос похвалив її, сказавши, що дар вдови більший від золотих монет багачів, бо вона дала не від надлишку, а все, що мала. Образ бідної вдови з двома лептами в руці так вражав уяву читачів, що його почали використовувати, коли йшлося про чийсь скромний, але благородний і щиросердний внесок у справу.